ретіх осіб, у тому числі держави.
   Якщо ж поділ спільного майна здійснюється подружжям, то постає питання про його правову природу в системі цивільно-правових договорів, про порядок його проведення тощо. На наш погляд, є досить підстав розглядати поділ спільного майна подружжям як самостійний цивільно-правовий договір, за яким кожна з сторін (подружжя) зобов'язується надати одна одній певну частку майна з належної їм спільної власності на відповідних умовах. Якщо подружжя поділили майно у рівних частках, то відсутні ознаки оплатності договору, оскільки кожен з них за такого поділу одержує майно у розмірі, передбаченому законом. Тобто у такому разі поділ спільного майна є безоплатною угодою. Іншою може бути оцінка поділу спільного майна у нерівних частках. Тут можна лише припустити, що той з подружжя, хто погоджується надати другому з них більшу частку в спільній власності, фактично вчиняє в частині майна, що перевищує половину всього спільного майна, дії, які за своїми юридичними ознаками можуть бути близькими до відносин дарування. У зв'язку з цим може постати питання про форму угоди про поділ майна в рівних частках.
   Чинне сімейне та цивільне законодавство не містить положень про порядок оформлення угод про поділ майна між подружжям. Ця проблема є актуальною і щодо поділу (виділу) спільного майна і між іншими особами, які є співвласниками, адже і в цих випадках дане питання не знайшло свого законодавчого врегулювання. Безумовно, у такому разі цілком логічно на угоди про поділ між співвласниками спільного майна поширити загальні положення цивільного законодавства про укладення угод в усній, письмовій (простій та нотаріальній) формах. Цілком очевидно, що об'єкти нерухомості можуть бути поділені подружжям лише за нотаріально посвідченою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>