ьного посвідчення, але були укладені без письмової згоди другого з подружжя, як цього вимагає норма ст. 23 КпШС України. В цій статті безпосередньо не визначені правові наслідки укладення такої угоди без письмової згоди другого з подружжя (до таких угод, зокрема, належать угоди щодо відчуження нерухомості, дарування майна на обумовлену законом суму). Тому при вирішенні спорів щодо таких угод необхідно керуватися загальноцивілістичними положеннями про дійсність та недійсність угод. Як відомо, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Тому відчуження одним із подружжя майна за угодами, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, наприклад жилого будинку чи квартири, без письмової згоди другого з подружжя є фактом, який засвідчує невідповідність цієї угоди вимогам сімейного законодавства, що, в свою чергу, є достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною. Новий СК України не лише зберіг наведену норму ст. 23 КпШС України, але водночас передбачив необхідність письмової згоди другого з подружжя і для відчуження цінного майна (п. З ст. 65). Така новела могла б бути прийнятною, але лише за умови законодавчого визначення поняття цінного майна.
   Для нотаріальної практики досить складним може виявитися питання про встановлення державним чи приватним нотаріусом факту перебування відчужувача майна у шлюбі. Якщо відчужувачем є громадянин України, то цей факт нотаріус може встановити шляхом огляду паспорта, в якому містяться відмітки про перебування його володільця в шлюбі. Однак ситуація може ускладнитися, якщо угода укладається через повіреного на підставі довіреності або іноземними громадянами, в паспортах яких чи в інших документах, що посвідчують особу, як правило, не фіксуються дані про факт перебування в шлюбі.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>