права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави, а також зобов'язаний при здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків додержувати моральних засад суспільства. Поза сумнівом, викладені основоположні принципи здійснення власником належних йому правомочностей стосуються і подружжя як власників роздільного їх майна, так і співвласників спільного майна.
   Відповідно до ст. 22 КпШС України (ст. 63 СК) кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. Як правило, подружжя досягають згоди щодо здійснення ними правомочностей співвласників. Так, вони спільно володіють і користуються предметами домашнього вжитку, жилим будинком, квартирою, побутовою технікою. Водночас не можна виключати можливість виникнення між подружжям спорів з приводу використання спільної власності. На наш погляд, якщо один з подружжя створює іншому перешкоди у користуванні спільним майном, останній не позбавлений права звернутися з відповідними позовними вимогами до суду. Однак чинне сімейне законодавство не містить положень, які б визначали конкретні засоби захисту від порушень права спільної власності одним з подружжя (співвласником) чи третіми особами. Тому, очевидно, ця проблема має вирішуватися за допомогою субсидіарного застосування норм цивільного законодавства.
   Основні правові засади захисту цивільних прав, у тому числі і права власності, сформульовані у ЦК УРСР (ст. ст. 4, 145, 147, 148 та ін.), у Законі України "Про власність" (ст. ст. 48- 50). Подружжя може повною мірою використовувати визначені в цих законодавчих актах цивільно-правові засоби захисту права спільної власності, яке є різновидом права приватної власності.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>