овою практикою ще задовго до прийняття у 1968 р. Основ шлюбно-сімейного законодавства. Тому цілком логічно, що розробники нового сімейного законодавства зберегли існуюче правове регулювання таких відносин, дещо вдосконаливши його. В ст. 62 нового СК "Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові" записано: "Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя". Водночас редакція наведеної статті не позбавлена вразливих місць.
   По-різному буде тлумачитись поняття "істотне збільшення у своїй цінності роздільного майна", адже такий термін не містить в собі достатніх оціночних критеріїв для об'єктивного визначення вартості переробленого об'єкта. Крім того, ані в КпШС України, ані в новому СК України нічого не говориться про розмір трудових або грошових затрат одного з подружжя у збільшення цінності роздільного майна другого з подружжя. Між тим, не завжди розмір внесків у перетворення роздільного майна призводить до адекватного підвищення його кінцевої цінності. Тобто незначні грошові або трудові внески можуть призвести до значного підвищення цінності роздільного майна та навпаки. Однак навряд чи було б справедливо визнавати роздільний об'єкт одного з подружжя спільною власністю за незначних грошових чи трудових внесків другого з подружжя.
   На жаль, і в судовій практиці не сформульовано достатніх рекомендацій для ефективного розгляду таких спорів між подружжям. Так, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 4 жовтня 1991 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавства,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>