вому засіданні був би встановлений факт дарування коштів лише відповідачу, то ця обставина могла б бути підставою для виділення йому більшої частки у спільному майні. Більш чітко висловлена позиція з цього питання президією Вінницького обласного суду, яка у своїй постанові від 7 березня 1996 р. записала, що при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд має враховувати внесок у його надбання, зроблений одним із подружжя за рахунок його роздільного майна. Отже, закріплення в новому СК України досліджуваного положення у будь-якому разі сприятиме кращому розмежуванню роздільного і спільного майна.
   Відзначаючи наявність у шлюбно-сімейному законодавстві гарантій недопустимості автоматичної трансформації правового режиму роздільного майна у спільне майно, законодавець все ж допускає можливість визнання роздільного майна одного з подружжя їх спільною власністю.
   Відповідно до ст. 25 КпШС України "якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя". Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що такі правові наслідки можуть наставати лише у разі істотного збільшення роздільного майна у своїй цінності за рахунок трудових чи грошових затрат подружжя, який не є його власником. Тобто сам по собі факт здійснення чоловіком поточного чи навіть капітального ремонту дошлюбного житлового будинку дружини ще не може бути достатньою підставою для визнання цього будинку спільною власністю, адже всі дорослі члени сім'ї мають піклуватися про підтримання житлового будинку, в якому вони проживають на правах членів сім'ї, у належному стані. Така позиція була сформульована

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>