правової долі такого майна формувався в судовій практиці і поділявся в юридичній літературі'. Власне, це відповідає загальній концепції побудови системи правового режиму майна подружжя на засадах роздільності та спільності. Тому сама по собі трансформація майна з одного виду в інший (наприклад, грошових коштів в інші цінності, конкретних речей у грошові кошти) не повинна призводити до автоматичної зміни режиму роздільності на режим спільності і навпаки. Однак подружжя вправі визначити правовий режим роздільного майна шлюбним контрактом або спеціальною угодою під час перебування в шлюбі.
   У ст. 57 нового СК міститься ще одна надзвичайно важлива норма. Так, у п. 7 цієї статті зазначається : "Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю". Пропоноване положення не є абсолютною новелою, адже воно сформувалося у судовій практиці ще за радянських часів.
   Наприклад, М. звернулася з позовом до Н. про поділ майна. Позивачка вимагала виділити їй із спільної власності майна на суму 2111 крб. Своїм рішенням Черкаський обласний суд позов М. задовольнив частково на суму 2050 крб. Н. не погодився з таким рішенням і подав на нього касаційну скаргу, в якій, зокрема, посилався на те, що суд проігнорував факт дарування йому батьком 450 крб. для придбання автомобіля. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР в своїй ухвалі зазначила, що ця обставина не може бути підставою для зміни рішення Черкаського обласного суду, тому що з матеріалів справи видно, що гроші були дані не для особистих потреб відповідача.
   Очевидно, судова колегія виходила з того, що гроші дарувалися обом з подружжя. І коли б у судовому

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>