конодавчому порядку могло б породити негативні ситуації і вступало б в суперечність з принципами трудового права, адже відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Поширення режиму спільності на неодержану одним з подружжя заробітну плату надавало б другому з них право вимагати у судовому порядку виплати її частини чи у повному розмірі, що було б несумісним з характером трудових правовідносин, в яких виникнення трудових прав і обов'язків пов'язане з особою працівника, його кваліфікацією, посадою тощо.
   Має вразливі місця і друга точка зору, згідно з якою момент виникнення права спільної власності подружжя на зарплату прив'язується до моменту її внесення до бюджету сім'ї. Один з найвагоміших аргументів її противників - що це дозволяло б одному з подружжя не брати участі у поповненні сімейного бюджету, а відтак відбувалося б нехтування нормою ст. 22 КпШС України, яка передбачає автоматичну дію режиму спільності майна подружжя. З вищенаведеної ухвали судової колегії Верховного Суду України від 17 грудня 1975 р. вбачається, що судова колегія також схильна вважати моментом виникнення права спільної власності у подружжя момент передачі винагороди в сім'ю. Однак істотним недоліком такої позиції є також те, що вона ускладнюватиме вирішення сімейно-майнових спорів, адже встановити момент передачі грошових сум до бюджету сім'ї практично неможливо.
   Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне приєднатися до думки тих юристів, які виникнення спільної сумісної власності на заробітну плату пов'язують з моментом одержання її одним з подружжя за місцем роботи. Тоді ефективніше можуть

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>