зації державного житла.
   Подружжя може бути засновником (учасником) товариства з обмеженою відповідальністю, що має статутний фонд, розділений на частки, які утворюють вклади учасників товариства (ст. ст. 13, 50 Закону "Про господарські товариства"). Думається, що вклад, належний одному з подружжя в товаристві з обмеженою відповідальністю також може бути визнаний їх спільною сумісною власністю за умови його створення в період шлюбу на спільні кошти. Звичайно, це не означає, що подружжя-неучасник господарського товариства має право власності на майно цього товариства, оскільки такого права не має і сам учасник. Згідно зі ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" власником майна товариства, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Тому подружжя-неучасник може реалізувати своє право спільної сумісної власності на вклад лише за згодою подружжя-учасника або в судовому порядку з дотриманням відповідних положень Закону "Про господарські товариства", про що йтиметься далі.
   Однією з організаційно-правових форм підприємств може бути приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи. Якщо ж така особа перебуває в шлюбі, то постає питання про можливість визнання майна приватного підприємства спільною сумісною власністю подружжя. Відповідь на це питання прагли дати укладачі проекту нового ЦК України, відповідно до ст. 1303 якого (п. 1) використане для здійснення підприємницької діяльності підприємство, яке становить єдиний майновий комплекс, а також його частини можуть бути об'єктом права особистої або спільної сумісної власності подружжя. На перший погляд, запропоноване правило є безспірним. Але насправді це дещо не так. Справа в тім, що воно не може бути прийнятним, якщо засновник приватного підприємства

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>