одити з того, що вони є спільною сумісною власністю, якщо мало місце страхування спільного сумісного майна подружжя, і роздільною, якщо страхувалося роздільне майно одного з подружжя. З такою позицією можна в цілому погодитись. Проте автор нічого не говорить про правову долю страхових платежів, внесених одним з подружжя - страхувальником за договором страхування його роздільного майна, адже такі платежі могли вноситися за рахунок спільних коштів подружжя. Вони можуть бути повернуті страхувальнику при достроковому припиненні договору відповідно до ст. 28 Закону "Про страхування" (в редакції від 4 жовтня 2001 р.). Очевидно, якщо вони вносилися за рахунок спільних коштів подружжя, то також мають вважатися його спільною власністю.
   Як вже зазначалося, вклади, внесені подружжям в банківські та інші кредитні установи в період шлюбу, мають вважатися спільним сумісним майном. Звичайно, якщо вони виникли за рахунок спільно нажитих подружжям коштів. Однак ситуація щодо правового режиму вкладів подружжя є досить складною, що обумовлено зокрема тим, що вклади оформляються на ім'я лише однієї особи - вкладника. Вперше в законодавчому порядку допустимість визнання вкладу спільним сумісним майном була передбачена ст. 87 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р., ст. 385 ЦК УРСР, якими передбачалося, що стягнення на вклади громадян в державних ощадних касах і в Державному банку СРСР може бути звернено на підставі рішення суду про поділ вкладу, який є спільним майном подружжя. Незважаючи на це, в літературі інколи вважали, що вклад визнається спільним майном подружжя, але лише після постановленого судового рішення про поділ вкладу. Дійсно, на перший погляд така позиція має правове підґрунтя, оскільки надання подружжю-вкладнику

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>