'єкта. Правові засади такої власності допоки що визначені ст. 112 Цивільного кодексу УРСР, яка передбачає можливість приналежності майна на праві спільної власності кільком суб'єктам. При цьому ЦК УРСР розрізняє спільну власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
   Між цими двома видами спільної власності є певні відмінності. Зокрема, у спільній частковій власності кожен із її співвласників має завідомо визначену цілком конкретну частку у праві власності на той чи інший спільний об'єкт (1/2, 1/3, 1/4 і т.д.). У спільній сумісній власності її співвласники звичайно не мають таких визначених наперед часток. Однак вони можуть бути виділені у разі поділу чи виділу спільного майна, при зверненні стягнення на майно співвласника за його борговими зобов'язаннями та в деяких інших випадках. Більш того, на наш погляд, правовий режим сумісної власності у разі визначення часток у спільному майні, зокрема за згодою співвласників, може трансформуватися у спільну часткову власність.
   Правова природа спільної часткової власності є досить складною і неоднозначне визначається в юридичній літературі. Так, ще в радянський період щодо цього питання сформувалося дві точки зору. Відповідно до першої кожен із співвласників часткової власності має певну частку в праві спільної власності на майно. Відповідно ж до другої точки зору співвласникам спільної часткової власності належить право власності на конкретну частку спільного майна.
   У новітній українській юридичній літературі перша точка зору знайшла підтримку в зв'язку з тим, що визнання за учасником спільної часткової власності права власності на реальну частину спільного майна фактично свідчило б про належність його лише одному суб'єкту і про можливість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>