, щоб враховувати як обмежувальний фактор, який треба знати, щоб переконувати, виховувати і нейтралізувати соціальні вибухи. Прибічники цього погляду вважають, що в такі моменти «більш важливим є наявність компетентних людей, що здатні приймати кваліфіковані рішення. Ця точка зору також не е бездоганною, адже її прогалини справедливо нагадують про ті часи,
   коли владу здійснювали «компетентні» люди, які займалися «переконанням і вихованням громадян» замість того, щоб рахуватися з їх позиціями. Реалізація такого принципу не гарантує від повернення до колишніх методів «переконання і виховання». Замість того, щоб пізнавати й адекватно виражати в законі очікування та інтереси суспільства, йому знову хочуть нав'язати чужі уявлення. Але де гарантія, що і цього разу не буде зроблено помилку, і чи будуть реалізовані такого роду рішення без колишніх репресивних механізмів, що забезпечують їх дію. Сутність проблеми саме в тому і полягає, що якою б не була збудженою і нестійкою громадська думка, за нею завжди стоять об'єктивні потреби суспільного життя. Якщо за змінними і зовні суперечливими висловлюваннями і оцінками громадської думки дослідником вдасться побачити пульсацію життєвих інтересів, їх колізії, збіги і переплетення, виявити найбільш значимі ціннісно-нормативні орієнтації населення, то вони отримають інформацію, яка необхідна для створення законів, що відповідатимуть потребам суспільного розвитку. Саме в цьому і полягає основне завдання досліджень громадської думки в процесі соціологічного (взагалі наукового) забезпечення законотворчості - бути індикатором тих соціальних потреб та інтересів, які повинен знати і враховувати законодавець.
   Якщо дослідження громадської думки використовують як індикатор соціальних інтересів у процесі соціологічного обґрунтування концепції нормативного акту, особливо гостро постає проблема

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>