депутатів ненадійної, недостовірної інформації, отриманої некомпетентними, недобросовісними дослідниками.
   У соціологічній науці існує кілька поглядів щодо ролі інформації про стан громадської думки в механізмі прийняття законодавчих рішень. Наприклад, відомий французький фахівець у галузі соціології права Ж. Карбоньє вважає, що займатись законодавчою роботою треба у відповідності з громадською думкою і що «опитування громадської думки, що проведене в масштабах держави, рівнозначне виявленню тієї загальної волі, яка покликана створювати закон». Але таку позицію критикують як соціологи, так і юристи.
   Річ не лише в тім, що для того, щоб побачити загальну волю за судженнями і оцінками громадської думки, треба вміти відрізнити істинне і хибне в громадській думці. Відомо, що громадська думка має складну структуру і що в ній окрім думки більшості має місце ціла низка інших, нерідко досить значущих пропозицій. Тому питання можна сформулювати таким чином: чи є позиція, яка домінує в громадській думці, тією загальною волею, на яку і мусить орієнтуватися законодавець? А з юридичного погляду питання набуває ще більшої конкретності: чи висловлює більшість у громадській думці загальну волю, яка може стати основою закону?
   Ця проблема набуває особливої актуальності в нашому суспільстві, для якого притаманне розмежування громадської думки майже з усіх важливих проблем суспільного життя.
   Але ця обставина не означає неможливості сформулювати ту загальну волю, яку має бути закладено в основу закону.
   Російські дослідники (В. М. Сирих) вказують і на іншу позицію з цього питання, яка дістала найбільше поширення в середовищі спеціалістів, які займаються інтелектуальним обслуговуванням владних структур. Вона полягає в тому, що в періоди соціальної нестабільності, коли громадська думка збуджена і нестійка, вивчати її треба лише для того,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>