скеровані на виявлення вибору населення, тобто на виявлення домінуючих у суспільстві пріоритетних інтересів.
   Одним із таких інструментів визначення структури соціальних інтересів є опитування громадської думки. З великою часткою впевненості можна констатувати, що не зважаючи на досить значну кількість опитувань громадської думки, які проводяться останнім часом (в тому числі з проблем, пов'язаних з оновленням і вдосконаленням законодавства) практично нічого не зроблено для того, щоб дослідження громадської думки посіли належне місце в системі наукового забезпечення законодавства. Ці дослідження проводяться з ініціативи самих науково-дослідницьких закладів і соціологічних центрів або на замовлення зацікавлених організацій, а не за дорученням законодавчих органів.
   Інформація про проведені соціологічні дослідження надходить до законодавця випадково, найчастіше із засобів масової інформації. Не налагоджено контроль за якістю і достовірністю такої інформації. Засоби масової інформації досить часто ігнорують найелементарніші вимоги, якими треба керуватися при оприлюдненні результатів опитувань громадської думки. При цьому тенденційність і заполітизованість багатьох повідомлень і публікацій така, що спеціалісти іноді говорять про соціологічне лобіювання.
   Коли ж органи влади проявляють інтерес до соціологічного обґрунтування своїх законодавчих рішень, то, на жаль, досить часто цей інтерес зумовлений не бажанням отримати якесь нове знання про соціологічні передумови, соціальні механізми і соціальні наслідки дії законодавства, а потребою використати інтерес науки для легітимації позиції, що випливає із співвідношення політичних сил у депутатському корпусі.
   Принципове вирішення питання організації досліджень громадської думки в системі соціологічного забезпечення законотворчості надасть можливість значною мірою зменшити вплив

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>