необхідність закласти в закон передумови для його визнання суспільством.
   У наш час законодавець, що намагається вирішити ту чи іншу соціальну проблему, як правило, потрапляє в епіцентр зіткнень протидіючих соціальних інтересів, що претендують на законодавче визнання і закріплення. Ці інтереси виявляють себе в діяльності лобістських груп в парламенті та за його межами - в активності політичних партій, в позапарламентських формах впливу на законодавця, аж до прямого тиску на нього з боку «вулиці».
   На жаль, можна констатувати, що прийняття законодавчих рішень на користь приватних інтересів (під тиском ультиматумів, лобіювання тощо) є в наш час скоріше правилом, а не винятком. Проблема полягає в тому, що на нинішньому етапі розвитку українського суспільства не існує такої соціальної групи, задоволений інтерес якої (коли ігноруються інтереси інших груп населення) міг би забезпечувати стабільність суспільства та ефективну дію законів. Йдеться про досягнення консенсусу між різними соціальними інтересами. Такий консенсус можливий лише на загальнозначимій правовій основі. Тому завданням законодавця є пошук правової моделі узгодження різних соціальних інтересів. Така модель узгодження інтересів дає можливість виявити правоутворюючий інтерес.
   Правоутворюючий інтерес становить певну теоретичну конструкцію вираження і захисту різних інтересів. В цьому розумінні це певна теоретична абстракція, яка кожного разу повинна бути творчим винаходом законодавця.
   Лише після окреслення простору правоутворюючого інтересу, в межах якого одні правомірні соціальні інтереси не суперечать іншим, і закріплення такого інтересу в законі, надання йому таким чином легального характеру і державної підтримки, законодавець може забезпечити нормальний розвиток суспільних відносин у відповідній сфері суспільного життя. З погляду законодавчої соціології,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>