нормотворчість - це емпірично-інтуїтивний процес створення соціальних відносин, які не врегульовано або соціальне невиправдано врегульовано чинним законодавством.
   Головні причини її розвитку - незадовільне функціонування офіційних норм, прогалини в праві, те, що спочатку право народжується неофіційно, в практичних відносинах людей, в можливості існування неправових елементів у правотворчій діяльності.
   В умовах кризового стану суспільства виникають неофіційні правила поведінки, якими керуються значні групи населення. В чому ж проявляється «тіньова» нормотворчість? В одних випадках - в установленні власних «корисних» для певного кола чи групи людей нормативів у межах певного виробництва, населеного пункту, в інших - у створенні структур, не передбачених законом. Але набагато більше можна навести прикладів іншого роду. «Тіньова» нормотворчість створює цілу систему правил поведінки за принципом: «Ти мені, я - тобі».
   Вітчизняні соціологи все частіше доходять висновку, що в основі «тіньової» нормотворчості лежить фактичне право, тобто те право, яке народжується емпірично в процесі функціонування суспільства. Дослідження засвідчили, що в суспільстві поряд з полем юридичних функціонує поле фактичних прав, яке реалізується через право керівної особи. Всебічне вивчення останніх під силу здійснити насамперед соціологам. Річ у тім, що функція керівництва дає індивідові можливість неофіційно привласнювати багато із неписаних прав.
   Критерієм, на підставі якого можна виявити і систематизувати фактичні права керівників, є їх початковий привілей - «виняткове право вирішувати долю індивіда чи невеличкої групи людей». Реалізація цього привілею відбувається шляхом постійного привласнення «неписаних» прав у кожному акті взаємодії індивідів.
   Соціологічні дослідження такої саморегуляції могли б стати дієвим інструментарієм програмування

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>