ктика «мертвих» законів, тобто таких, які прийняті, але не працюють. Створювати закони для цілого народу - це наука і мистецтво одночасно і ними потрібно володіти. Законодавець не має права приступати до роботи за відсутності знань про ті соціальні процеси, в які він втручається. Він мусить розуміти структуру суспільства, його функціонування, постійно вивчати причинно-на-слідкові зв'язки між людьми, знати, що кожний закон, спрямований на зміну людської поведінки, поступово змінює і саму природу людини. Нормативний акт може завдати людям багато лиха.
   Соціологію законодавства можна визначити як комплекс теоретичних і емпіричних досліджень у межах соціології права, спрямованих на соціологічне забезпечення законодавства.
   Прийнято виділяти соціологію передзаконодавчу, законодавчу і післязаконодавчу.
   Висхідним пунктом взаємодії законодавчого органу і соціологів у процесі соціологічного забезпечення законотворчості повинна стати робота з прогнозування потреби в правовому регулюванні. Перш за все в цьому випадку варто звернути увагу на дослідження ефективності чинного законодавства, яке могло б стати важливим джерелом інформації про необхідність змін правового регулювання.
   Іншим напрямом використання соціологічного підходу до законотворчості є прогнозування потреби в правовому регулюванні.
   Значний інтерес для законодавця становить вивчення процесів фактичної нормативної саморегуляції. Однією з важливих особливостей сучасної соціальне-правової практики є наявність значних прогалин у законодавчому регулюванні, які заповнюються в процесі нормативної саморегуляції суспільства згідно з принципом «дозволяється все, що не забороняється законом». Це було помітним явищем в перші роки становлення української державності, пов'язаного з серйозними соціально-економічними трансформаціями.
   Особливого розвитку набула так звана «тіньова»

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>