вважає:
   1) метод повинен досліджувати порядок суспільного життя; .
   2) першою реальною основою дослідження мусять бути життєві події в суспільстві;
   3) віднаходження законів впорядкованого життя повинно базуватися на реальних основах;
   4) науку про право цікавить людина як член суспільства, але не її внутрішні процеси, а зовнішні дії, які проявляються в суспільному житті, а відтак їх (вчинки) можна проаналізувати з правового погляду.
   Правничий метод мусить бути доповнений генетико-історичним методом, оскільки наука про право повинна досліджувати сутність права в історії розвитку народів. Наука не повинна обмежуватися ні постановами римського права, ні постановами будь-якого іншого позитивного права.
   На особливу увагу заслуговує вчення С. Дністрянського про соціальні форми права. Визнаючи джерелом права суспільні зв'язки, С. Дністрянський не погоджується із загальноприйнятим трактуванням законів звичаєвого та юридичного права як джерел права, а пропонує вважати їх соціальними формами, адже «за джерело права може бути по суті лише те, з чого право випливає, з чого воно постає, а що право є соціальний витвір par excellence, то джерелом права являється тільки сама суспільність, яка його витворює, а не закон, звичаєве право чи так зване право юристів», а «суспільні зв'язки, від родини почавши та на державі скінчивши, є основами права. Це живі суспільні твори, що живуть своїм питомим суспільним життям».
   Отже, джерелами права є соціальні зв'язки, в яких звичаєве право, закони та право юристів є формами права, оскільки вони народжуються із суспільних відносин людей. Закон як форма права здатний виконувати посередницькі функції між державою і суспільством, державою та індивідом. Значення закону для суспільного життя полягає в тому, що йому властиво виконувати функцію обмеження, встановлення меж поведінкових актів індивіда.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>