нням у суспільстві. Але факт обумовленості правових норм суспільним життям не є специфічною характеристикою права, оскільки всі культурні явища обумовлені суспільством. Неправомірною є і думка про те, що право є частиною цілого. Пізнати сутність права можна лише проаналізувавши каузальні й телеологічні співвідношення, які визначають цю сутність. Сутність права визначають два види каузальних відношень: 1) між соціальними явищами; 2) між психічними явищами. Серед основних телеологічних обумовленостей виділяють три, які заслуговують на увагу: 1) у праві діє розум, тому воно завжди прагне до свого логічного завершення; 2) справедливість як соціально-етичний принцип і 3) свобода.
   Соціальне-наукове вивчення права передбачає визнання основним моментом права його втілення в правових відносинах. Такий підхід передбачає дослідження права, яке живе в народі, правопорядок, який існує в житті та не тотожний правопорядку, вираженому в правових кодексах, оскільки «писане право складається із загальних, абстрактних, безликих і схематичних постанов; навпаки, в житті все одиничне, конкретне та індивідуальне. Крім того, життя таке багате, багатостороннє й різноманітне, що воно не може цілковито підкоритися контролю законів та органів, які спостерігають за його виконанням». Самостійність правопорядку, який існує в житті, виявляється в тому, що правове життя є безперервним рухом, мінливим, з правовідносинами, які виникають і зникають, тоді як писане право є нерухомим, зміни в якому можливі внаслідок складної роботи громіздкої законодавчої машини. Правове життя значно ширше та багатше писаного права, тому воно здатне ухилятися від чинного писаного права.
   Вивчення права як соціального явища має як теоретичне, так і практичне значення: теоретичне - передбачає досягнення найповнішого знання права, практичне ж - дозволяє законодавцеві знімати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>