вбачав залежність правових норм від держави та не визнавав безпосереднього зв'язку права з суспільством у широкому розумінні, Є. Ерліх звернувся до емпіричних досліджень «живої сили», так званого «живого права» Буковини. Опитування населення Буковини дозволили йому стверджувати, що реально дієвими є лише третина статей Австрійського цивільного укладення. Наявність у повсякденному житті, крім права, інших регулятивів, які стали підґрунтям положення про те, що право є порядком «державного, суспільного, духовного і господарського життя, але в будь-якому разі не його єдиний порядок; йому приходять на допомогу ще інші порядки - рівноцінні, а може й ще впливовіші. Справді, життя повинне було б перетворитися в пекло, якби воно регулювалося лише правом».
   Є. Ерліх обґрунтовує соціологічний підхід до розуміння права, наголошуючи на тому, що центр ваги розвитку права в його час, як і в усі інші часи, не може концентруватися в законодавстві, юриспруденції чи в судочинстві. Основним джерелом права є суспільство.
   Основним завданням соціології права, за Ерліхом, є вивчення «живого права», яке трактується як сукупність неправових норм. У суспільстві відбувається постійний процес правотворення, який є «живим правом» («das lebende Recht») - істинним предметом соціології права. Є. Ерліх намагався соціологічне довести, що юридична форма (позитивне право), яка існує, не в змозі задовольнити потреби соціально-економічного життя. Використовуючи для аргументації своїх теоретичних положень численні приклади, він переконливо доводить, що сучасне йому позитивне право відстало від реальних життєвих відносин і не містить у собі норм для їх регулювання. Щоб повністю виконувати свою регулятивну функцію, позитивне право мусить включати в себе так зване «позадержавне право» («ausserstaatliche Recht»). Воно не протистоїть позитивному, а відрізняється

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>