соціології поняття злочину, він акцентував увагу на соціальних аспектах цього явища. При цьому в своєму трактуванні природи злочину Сорокін орієнтувався на психологічну школу права свого вчителя Л. Петражицького і вважав, що ознаки злочинності треба шукати в природі тих специфічних психічних переживань, наявність яких у душі індивіда обумовлює кваліфікацію ним відповідних поведінкових актів як злочинних. У зв'язку з цим він полемізував з Е. Дюркгеймом, який вважав, що вчинок злочинний у тих випадках, коли «він ображає сильні стани колективної свідомості», тобто деякі сукупні вірування й почуття того чи іншого співтовариства. Такий підхід, що ставить індивіда в повне підпорядкування колективній свідомості, на думку П. Сорокіна, неправильний. Індивід, який випереджає своє суспільство й відкидає його шаблони поведінки з вищої в моральному відношенні точки зору, не є злочинцем. Навпаки, шаблони поведінки, що нав'язує суспільство, він розглядає як злочинні, оскільки вони ображають індивідуальну свідомість.
   П. Сорокін був автором одного з перших російських підручників із загальної теорії права. Критично аналізуючи у своєму підручнику різні підходи до поняття права, він трактував право як чітко сформульовані та такі, що захищаються державою загальнообов'язкові правила поведінки, в яких воля однієї особи погоджується з волею іншої з метою розмежування й захисту інтересів людини. Таким чином, ідеї про право як форми розмежування й захисту інтересів доповнюються в Сорокіна дуже важливою характеристикою права як форми узгодження волі різних суб'єктів правового регулювання. Свобода особи, на думку П. Сорокіна, - це мета правового розвитку, а міра розкріпачення особистості, розширення її основних прав і волі - це критерій правового прогресу людства.
   Характеризуючи соціальну роль права, Сорокін розглядав право як початок будь-якої

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>