енням російської школи соціології кримінального права і теоретичної кримінології. У своїй першій великій праці «Злочин і кара, подвиг і нагорода...» він висловив оригінальну ідею про доцільність доповнення кримінального права його прямою протилежністю - «нагородним правом». Усі правила людської поведінки (в тому числі й правові) поділяються, за П. Сорокіним, на дозволені, заборонені й рекомендовані. Під впливом змін соціального середовища ці правила (шаблони групової поведінки) змінюються. Однак тенденція до зміни правил поведінки нерівномірно поширюється на всіх членів групи, що викликає конфлікт шаблонів поведінки, і відповідно - конфлікт у середині групи. В результаті група або розпадається, або її єдність забезпечується за допомогою таких механізмів, як кара і нагороди.
   Дуже цікавий аналіз П. Сорокіна динаміки застосування кар і нагород. На його думку, в нерозвинених, примітивних суспільствах покарання й нагороди мають інтенсивніший характер, ніж у суспільствах розвиненого типу. Це пояснюється тим, що в міру ускладнення соціального життя, розширення його різноманіття прискорюється зміна шаблонів поведінки. У процесі пристосування суспільства до прискореного темпу відновлення шаблонів поведінки, вироблені суспільством нормативи стають уже не настільки прямолінійними й однозначними, а гнучкішими, а тому й не потребують таких твердих санкцій і таких ефективних стимулів, як колись. Звідси П. Сорокін робив висновок про наявність історичної тенденції до прогресуючого падіння санкцій і зниження значущості нагород у регулюванні поведінки людей у суспільстві, що, на його думку, повинно зумовити повне зникнення таких форм впливу на поведінку людей, як кари і нагороди. Відповідно до таких поглядів на природу покарань і їхню роль у житті суспільства П. Сорокін рішуче й наполегливо виступав за скасування страти.
   Аналізуючи з

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>