с так, що він може чекати на відповідне виконання з нашого боку». Наприклад, якщо одна людина виконала для іншої якусь роботу, попередньо домовившись про оплату, то їхні відносини набувають імперативне-атрибутивного характеру: одна з них почуває себе зобов'язаною сплатити відповідно до попередньої домовленості, а інша чекає на цю оплату як на щось їй належне. Подібного роду правові емоції Л. Петражицький називає інтуїтивним правом.
   Аналізуючи співвідношення інтуїтивного права з позитивним правом, Л. Петражицький зазначає, що в ситуаціях розбіжності між інтуїтивним і позитивним правом інтуїтивне право фактично домінує при розв'язанні того чи іншого питання: у тих випадках, де інтуїтивно-правові думки сторін щодо їхніх взаємних обов'язків і прав збігаються за змістом, сторони, зазвичай, діють відповідно до вказівки їх інтуїтивно-правової совісті (навіть якщо їм відомо, що за позитивним правом вийшло б інше рішення). Там же, де справа із самого початку обговорюється і зважується за позитивним правом чи правом внаслідок розбіжності сторін, вона доходить до звертання до позитивного права, останнє набуває вирішального значення. Але й у цьому випадку, вважає Л. Петражицький, інтуїтивне право впливає на хід і результат справи, оскільки наголошує на тлумаченні й застосуванні позитивного права з позицій досягнення рішень, що погоджуються з вказівками інтуїтивно-правової совісті. Тут йдеться про вплив інтуїтивного права на правонаступника (наприклад, на суддю, який на основі свого правового відчуття, тобто свого інтуїтивного права, вирішує, чи можна застосовувати в тому чи іншому випадку аналогію закону і т. ін.). Крім того, інтуїтивне право, на думку Л. Петражицького, впливає і на законотворчий процес через правосвідомість законодавця.
   З іншого боку, і позитивне право впливає на формування та розвиток інтуїтивного права людини

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>