увати, що там реально діяло лише близько третини статей Австрійського цивільного укладення. Реально діюче право він називав «живим правом». «Живе право», вважав він, є результатом спонтанного процесу відображення права в суспільстві, а також діяльності окремих представників державної влади (суддів, адміністрації, чиновників). Це «живе право» знаходиться не в статтях закону, а в практичних (фактичних) відносинах. Воно відрізняється від сухих ієрогліфів закону так само, як стрімкий водяний потік відрізняється від застійного ставка.
   «Живе право» у трактуванні Ерліха - це внутрішній порядок людських союзів (держави, родини, корпорації і т. ін.). Щоб зрозуміти джерела, розвиток і сутність права, зазначав він, потрібно вивчити порядок, що існує в названих людських союзах. В зв'язку з цим значну увагу Ерліх приділяв дослідженню різного роду юридичне значущих документів, які циркулюють у суспільстві і відбивають внутрішній порядок різних спільнот і союзів, - договорів оренди, шлюбних та іпотечних договорів, статутів торгових компаній, заповітів тощо.
   Концепція «живого права» Ерліха дістала також назву концепції «вільного права» чи суддівського розсуду, оскільки судді, на думку Ерліха, повинні у своїх рішеннях орієнтуватися не на писане законодавство, а на «живе право», що бере свій початок у самому суспільстві, у фактичних суспільних відносинах.
   Противники концепції «вільного права» і волі суддівського розсуду критикували Ерліха за розмивання законності, недооцінку ролі держави і її законотворчої діяльності, перебільшення ролі фактичних суспільних відносин. І ця критика багато в чому була справедливою. Адже, відкидаючи зведення права до закону, Ерліх і його послідовники, по суті, відкидали і сам закон, підмінюючи його фактичними соціальними нормами. Очевидно, що вільне праворозуміння несумісне із загальним для всіх законом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>