пануючих і підвладних закон) підлеглі пануючим, позбавлені особистої незалежності. Тут відсутнє право як абстрактно-загальна форма суспільних відносин, у тому числі й у сфері організації та здійснення влади.
   Харизматичний тип легітимації влади засновано на харизмі носія влади. Харизма (від гр. charisma - божественний дарунок) - надзвичайна здатність, властива певному індивіду, яка виділяє його серед інших (магічна сила, дар пророцтва, сила розуму, волі та ін.). Харизматики, за Вебером, - герої, засновники світових релігій, великі завойовники, творці держав, видатні політики. При всіх очевидних відмінностях між традиційним і харизматичним типами панування їм властиві й деякі істотні загальні риси, що відрізняють їх від раціонального типу легітимації влади. І в тому і в іншому випадку йдеться про авторитарний тип влади, а відносини між пануючими і підвладними носять особистісний характер (особиста відданість підлеглих, їхня особиста залежність тощо). Щоправда, якщо за традиційного типу влади відносини панування та підпорядкування спираються на звичку й традиції, то влада харизматична заснована на вірі в харизму, відданість владі тут має емоційно забарвлений характер.
   Якщо виходити з критеріїв веберівської класифікації, то можна сказати, що в політичній історії Росії чітко виділяються два типи легітимації влади: традиційний (дореволюційна Росія) і харизматичний (більшовицька Росія на чолі з комуністичними вождями). Характеризуючи пострадянську Росію середини 90-х років XX ст., сучасні дослідники зазначають, що ситуація в країні «демонструє переплетення традиційних і харизматичних способів легітимації влади при крайній нерозвиненості раціональних обґрунтувань».
   Веберівська типологія легітимації влади значима не лише для соціології політики, а й для соціології права і держави. Разом з тим специфіка юридико-соціологічних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>