матів віри й ін.». Колективні звички немовби «нав'язуються» індивідам у примусовому порядку. Індивіди приймають і засвоюють їх тому, що вони, як витвір, колективне і вікове, наділені особливим авторитетом, що люди внаслідок виховання звикли поважати і визнавати. Таким чином, соціальний факт має примусову владу над індивідами.
   Саме цей примусовий характер Дюркгейм вважав головною відмінною ознакою соціального факту. Право Дюркгейм розглядав як особливий різновид духовних соціальних фактів, а саме - як соціальний факт, примусовий характер якого особливо очевидний, оскільки він забезпечений примусовою силою держави. Організований характер санкцій є головною ознакою права, що відрізняє його від інших соціальних норм (наприклад від норм моралі) і свідчить про те, що право є найсильнішим станом колективної свідомості.
   Слідом за Контом, Дюркгейм обґрунтовував і розвивав ідеї соціальної солідарності. Тема соціальної солідарності є ключовою у дюркгеймівській концепції суспільства. Він розглядав солідарність як основну цінність і вважав моральним усе, що сприяє солідарності, яка змушує людину спілкуватися з іншими людьми. Чим міцніша солідарність у суспільстві, тим простіша мораль. Людина, яка живе в суспільстві, пов'язана з іншими членами суспільства системою обов'язків, що складають соціальну функцію людини, її соціальний обов'язок.
   Дюркгейм розрізняв механічну й органічну солідарність людей у суспільстві. Механічна солідарність переважає в суспільствах архаїчного типу і для неї характерне «розчинення» індивідуальної свідомості у колективному початку. Ця солідарність уніфікує людей, робить їх однаковими. Нормативна регуляція такого суспільства заснована на правилах з репресивними санкціями, для правової системи характерна перевага кримінального права. У більш розвинених соціальних системах формується органічна солідарність,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>