о, що цей наслідок належить кільком гіпотезам. Вихід з такої ситуації - перевірка якомога більшої кількості наслідків з гіпотезою. Але це відповідно ускладнює експериментальну процедуру.
   Залежно від змісту експериментального фактора, в юридичній соціології можна виділити дві групи експериментів. У першій групі експериментальною змінною самі правові норми не виступають; у другій - право є експериментальним чинником. Так, до експериментів першої групи можна віднести дослідження ефективності правової пропаганди й правового виховання населення, ефективність профілактики правопорушень і т. ін., якщо ці дослідження проводять із врахуванням вимог експериментальних процедур. Однак найбільший інтерес становлять експерименти другої групи, коли дослідним шляхом на локальному об'єкті перевіряють новий законодавчий акт.
   У соціології розрізняють активно спрямовані й природні експерименти. В активному досліді дослідник сам вводить у дію експериментальний фактор як гіпотетичну причину передбачуваних наслідків. У природному експерименті імпульс зміни об'єкта не вводиться соціологом, а виникає як результат природного ходу подій.
   Завдання дослідника - визначити, якою мірою очікувані відповідно до його гіпотези наслідки збігаються з реальними змінами об'єкта. Законодавчий експеримент є активно спрямованим, оскільки досліджувана норма завжди вводиться в життя з метою перевірки її ефективності. Однак і природні експерименти становлять собою велику пізнавальну цінність. Вони немов би ставляться самим життям і відкривають широкі можливості для дослідника права. К. Кульчар справедливо зауважує, що «можна вважати введення в дію будь-якої правової норми дослідом, проведеним у природному середовищі, якщо вдасться виділити з неї суспільні наслідки, безпосередньо пов'язані з цією «незалежною змінною». Природні експерименти не зводять дослідника

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>