овнюється їх соціальною оцінкою. При цьому істотного значення набувають два показники: 1) міра відповідності фактичної діяльності й правозастосовного рішення соціальним нормам; 2) ступінь соціальної результативності правозастосу-вальної діяльності.
   Юридична форма в правозастосувальній діяльності відображає лише найголовніше, найнеобхідніше. Тому під час реалізації владних повноважень посадової особи, оцінці її фактичних дій істотну роль відіграють не лише правові, а й етичні, моральні норми. Соціологічні дослідження переконливо показують прямий і безпосередній вплив рівня моральності посадових осіб на суспільну оцінку держави, їх здатність досягати поставленої мети, а також соціальний настрій суспільства.
   Серед невід'ємних моральних якостей суб'єкта правозастосування особливого значення набувають чесність і гідність, принциповість, добропорядність, чуйність у стосунках з людьми. Одночасно в роботі посадової особи не повинно бути таких, що суперечать уявленням про моральність, рис, як задирливість, зарозумілість, надмірна самовпевненість, нетерпимість щодо іншого погляду тощо.
   Моральні якості мають соціальну цінність не самі по собі, а тією мірою, якою вони проявляються в діяльності посадової особи й тих рішеннях, які вона приймає. Тому при завершенні соціальної оцінки правозастосування використовують критерій, який дозволяє виявити результати цієї діяльності, її здатність впливати на існуючі суспільні відносини. У соціології права як такий критерій найчастіше розглядають ефективність правозастосовної діяльності.
   Правозастосування визнають ефективним, якщо воно характеризується: 1) одночасним досягненням юридичних і соціальних цілей; 2) мінімізованими матеріальними витратами; 3) досягненням результатів у найкоротші терміни.
   Фактичні правозастосовні дії досить рідко задовольняють всі названі параметри ефективності.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>