на дії та рішення державних органів і посадових осіб.
   По-третє, в формі правозастосування здійснюються функції правосуддя. Як самостійні гілки державної влади суди здійснюють судову владу через конституційне, цивільне, адміністративне та кримінальне судочинство. Конституції сучасних демократичних держав забороняють створення надзвичайних судів. Соціальне розв'язання цієї форми правозастосування виражається в тому, що суди, розглядаючи кримінальні, адміністративні та цивільні справи, розв'язують юридичні конфлікти, що виникають між учасниками конкретних правовідносин, притягають до відповідальності осіб, які вчинили злочини, адміністративні чи цивільно-правові проступки.
   Здатність суду на основі права цивілізованим шляхом розв'язувати правові конфлікти, що виникли в суспільстві, й тим самим робити вагомий внесок в забезпечення стабільного правопорядку в ньому, робить його найважливішим соціально-правовим інститутом цивілізованого суспільства.
   Правозастосування має справжню соціальну цінність лише за умови успішної реалізації своїх цілей і належного здійснення функцій. Але такого стану з низки суб'єктивних і об'єктивних причин правозастосування досягає не завжди. Тому найважливішим завданням соціології права є з'ясування умов, за яких правозастосування діє ефективно в повному обсязі, забезпечує своє соціальне призначення як один із найважливіших компонентів соціального механізму правового регулювання.
   Найважливішими соціальними та юридичними чинниками, які інтенсивно впливають на правозастосовну діяльність, у сучасній науковій літературі визначають: 1) кадровий склад суб'єктів правозастосовників; 2) конкретно-історичні умови правозастосовної діяльності; 3) соціально-психологічний механізм прийняття рішення; 4) фактичну діяльність суб'єктів правозастосування; 5) якість акта застосування правових норм.
  
   § 2. Суб'єкти

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>