ю права. Наприклад, суд може винести обвинувальний висновок без призначення покарання, якщо визнає, що на момент розгляду справи в суді особа перестала бути суспільне небезпечною.
   3. Акт правозастосування, що вступив у законну силу, є загальнообов'язковим і підлягає неухильному та беззастережному виконанню всіма зацікавленими особами. Суб'єктивні права, закріплені цим актом, підлягають беззастережному виконанню зобов'язаною стороною. У випадку невиконання або неналежного виконання цих обов'язків можливе звернення до компетентних державних органів з вимогою застосувати засоби державного примусу до особи, яка не виконала свій обов'язок, закріплений правозастосовним актом.
   Таким чином, правозастосування як особлива форма соціально-правового контролю характеризується тим, що правозастосовник ґрунтовно вивчає, перевіряє наявність і реальність усіх життєвих обставин, що породжують відповідне правовідношення, і приймає загальнообовязкове рішення стосовно змісту й інших істотних елементів цього правовідношення. Завдяки правозастосовній діяльності знімаються будь-які перепони в реалізації норм права, й суб'єкти виконують свої суб'єктивні права, які вони самі своїми діями до прийняття правозастосовного акту реалізувати не можуть. В цьому й полягає безпосередня мета правозастосування в соціальному механізмі правового регулювання, і одночасно в цьому полягає його соціальна цінність.
   Загальну мету правозастосування конкретизовано в його окремих цілях і реалізовано в функціях. Для того, щоб прийняти рішення, яке б органічно доповнювало й повністю відповідало не лише букві, а й духу діючого законодавства, правозастосування мусить реалізувати три взаємопов'язані цілі: 1) забезпечити достовірне та повне встановлення всіх потрібних по справі життєвих обставин; 2) не допустити порушень вимог закону, прав і свобод громадян, інших осіб;

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>