ї з проблем ринку, реклами, споживання тощо. У 60-х pp. в США створюють Інститут С. Харріса, який проводить цілий ряд не лише загальнонаціональних, а й серію міжнародних опитувань.
   Щодо вивчення вітчизняної громадської думки, то до 60-х pp. воно майже не проводилося, хоча в межах радянської соціальної науки в 20-х pp. було здійснено ряд опитувань громадської думки з проблем побуту, використання позаробочого часу, читацької діяльності тощо. Наприклад, у роботі В. Кузьмичова «Організація громадської думки» (1929 р.) було поставлено проблеми діалектичного зв'язку і взаємовпливу суспільної, групової та індивідуальної думок, переходу кількісних змін у становленні громадської думки в якісні, стрибкоподібності в її розвитку, свідомого впливу на її формування, боротьби з незрілою, хибною думкою.
   У працях 60-х pp. громадську думку характеризували як:
   - один із станів свідомості суспільства (А. Уледов);
   - масову свідомість (Б. Грушин).
   Ці два підходи, які дістали широке поширення у вітчизняній і зарубіжній літературі, продовжують залишатися предметом дискусій та обговорень. Це пояснюють тим, що громадська думка має складну природу, пов'язану з різними станами та духовними принципами, містить гаму раціональних, емоційних, вольових елементів і одночасно є оцінювальним і ціннісним судженням.
   У сучасній науковій літературі відзначено, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки мусить базуватися як на розумінні її як структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних відносин і розгляду всього контексту «свідомість - соціальне середовище» (В. Осовський, М. Чури-лов, О. Якуба, Є. Головаха, Н. Паніна). Цей підхід відображає духовно-практичний характер громадської думки як свідомості, що переходить у дію, реальну активність, норму поведінки та відіграє роль регулятора.
   Українські науковці

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>