у. Саме законодавча гілка влади безпосередньо займається названими вище проблемами. Водночас у межах держави також існує могутній інститут - правоохоронні органи. З самої назви цього інституту зрозуміло, що його покликано захищати нормативну систему права, тобто стежити за дотриманням особами, які проживають на певній території, встановлених офіційних норм поведінки.
   Обов'язковість дотримання норм усіма членами певного соціуму насамперед пов'язано з поняттям соціального очікування. Кожна людина, яка діє в межах установлених норм, має право розраховувати, що й інші особи соціуму, який продукував певну норму, діятимуть саме в цих межах, а, отже, можна передбачити відповідну реакцію в кожній конкретній взаємодії. В системі правничих наук давно виведено жорстку пропорцію між правами та обов'язками у взаємодії між суб'єктами відносин і, насамперед, правовідносин. Ще в праці Гоббса «Левіафан...» доведено необхідність кожному членові соціуму відмовитися від другорядних особистих потреб заради реалізації життєво важливих потреб у процесі суспільної діяльності.
   Отже, в процесі соціалізації людина мусить навчитися відмовлятися від реалізації другорядних власних потреб, якщо в процесі їх реалізації завдано збиток життєво важливим потребам інших осіб. При цьому норми допомагають особі обрати варіант поведінки, який забезпечить недоторканність інтересів найближчого соціального оточення.
   У будь-якому випадку нормативні системи обмежують реалізацію наших потреб нижчих порядків заради задоволення потреб вищих порядків. Але постає запитання: хто ж визначає рейтинг потреби особи і, відповідно, формує нормативну систему? Це питання надто актуальне в зв'язку з легітимацією нормативних систем в цілому, і окремих норм - зокрема. Проблема співвідношення легального і легітимного не нова, її прояви в дещо іншій модифікації ми зустрічаємо ще

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>