фікації в першому випадку полягає в тому, щоб підійти із соціологічних позицій до кожного великого масиву чинного права. При цьому виявляється, що соціологічний рівень існуючих галузей права неоднаковий.
   Соціологія конституційного права дуже близька до політичної соціології. Соціологія кримінального права вивчає репресію і реакцію суспільства на злочин, а соціологія злочинності - саму злочинність, процес, що завершується вчиненням злочинного діяння.
   Процес спеціалізації внутрішньоправової соціології не зупиняється на основних галузях права. Спеціалізація йде далі - до рівня категорій права, що спричиняє становлення соціології власності, соціології спадкування, соціології акціонування тощо. Таке виділення автономних дисциплін має під собою емпіричне обґрунтування - поділ праці. Науково обґрунтованим подібне виділення автономних сфер є лише тією мірою, якою щодо кожної з них можна констатувати наявність правових явищ, істотно відмінних від тих, Що зустрічаються в інших сферах.
   Звертаючись до внутрішньої структури соціології права як системи наукового знання, можна виділити в ній такі розділи:
   - загальні теоретичні й методологічні питання;
   - спеціальні проблеми і конкретні соціально-правові дослідження;
   - методика і техніка соціально-правових досліджень. Ж. Карбоньє відзначає також диференціацію соціології права за виконавцями правових ролей, особливо стосовно двох таких виконавців, як законодавець і суддя.
   Законодавча соціологія розуміється як практико-прикладна соціологія, що постачає законодавця даними. Цей підрозділ соціології права вивчає ті суспільні сили і фактори, що у ході розвитку суспільства визначають появу нових норм права, а також соціальну ефективність законів. У прикладному плані йдеться про прогнозування потреби в правовому регулюванні тих або інших суспільних відносин, розробку концепції правової

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>