не лише зросла кількість конфліктних ситуацій, а й було створено різноманітні інститути, призначені для їх розв'язання. Введено право оскарження в суді незаконних дій не лише посадових осіб, а й колегіальних органів. Гласність і багатопартійна система дозволили відкрито обговорювати політичні конфлікти на найширшому суспільному рівні. Така сама можливість з'явилася і для представницьких органів влади. Практично припинилися репресії з політичних мотивів. Усе це в цілому створило сприятливе підґрунтя для запобігання конфліктам і їх мирному розв'язанню.
   Разом з тим, створюючи інститути, спрямовані на запобігання небажаним формам протиборства, треба враховувати всю складність цієї проблеми. Соціальні системи можуть дуже відрізнятися одна від одної рівнем толерантності та інституціалізації конфліктів. Немає таких суспільств, де будь-яка антагоністична вимога не могла б проявитися практично негайно. Але рівень розвитку суспільства визначається спроможністю невілювати такі вимоги.
   Будь-яким «віддушинам», створюваним для збереження соціальної структури, властива функціональна незавершеність. Вони здатні дати лише частковий регулюючий ефект. На підтвердження цього слід пригадати невдалі спроби шляхом видання указів забезпечити здачу населенням зброї, або за допомогою введення надзвичайного стану припинити міжнаціональну боротьбу. Створення інститутів для розв'язання конфліктів - справа тривала, важка та копітка. Але це треба робити, звичайно, з урахуванням місцевих умов і обставин сьогодення.
   Говорячи про інституціалізацію конфліктів, потрібно особливо підкреслити значення нормативного підходу до їх регулювання. Норми поведінки можна в певному розумінні також вважати інсти-туційним утворенням: у всякому випадку, інститути без норм не діють. Конфлікт, як і будь-які відносини між людьми, тією чи іншою мірою регулюється нормами

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>