.
   Кожен конфлікт на виробництві, в побуті тощо виникає з конкретних причин і в конкретних умовах. Разом з тим, це конкретне нерідко відображає загальніші проблеми та суперечності тієї чи іншої сфери життя. Аналіз об'єктивних причин виникнення окремих випадків, характеру міжособистісних суперечностей, подальше статистичне узагальнення даних можуть відіграти важливу роль у визначенні кола соціальних проблем, що потребують невідкладного розв'язання. Для того, щоб зупинити конфлікт, знайти шлях його погашення, бажано насамперед усунути протиборство сторін, припинити ескалацію й утримати супротивників від крайніх форм боротьби. Ця мета досягається шляхом інституціалізації конфлікту. Інституціалізація реалізується в результаті науково-теоретичного аналізу структури конфлікту, на основі якого формують пропозиції соціальному арбітру щодо нав'язування суб'єктам постійних або тимчасових форм конфліктної взаємодії, які не зумовлюють знищення супротивників, а прийнятні для суспільства та допомагають розв'язанню суперечливого питання.
   Сама соціальна структура містить гарантії єдності внутрішньо-групових відносин перед лицем конфлікту: це Інституціалізація конфлікту та визначення ступенів його допустимості. Соціальні структури відрізняються одна від одної, зокрема, дозволеними способами вираження антагоністичних домагань і рівнем терпимості стосовно конфліктних ситуацій.
   Не можна не помітити істотних змін у цьому напрямку в нашій країні за роки перебудови. У тоталітарному суспільстві, висловлюючись узагальнено, ніякі конфлікти не заохочувалися. Конфлікти індивіда з державою передбачали репресії, з посадовою особою - дозволялися самими ж чиновниками; побутові конфлікти ставали предметом розгляду партійних і профспілкових організацій, товариських судів; конфлікти на національному ґрунті були практично виключені.
   За роки перебудови

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>