у такі суб'єкти світового співтовариства, як Рада безпеки і Генеральна асамблея ООН.
   Не можна не зазначити, що ефективність запобігання конфліктам у всіх згаданих напрямах украй незначна. Це пояснюється тим, що проблема втручання в конфлікт має двобічний характер. З одного боку, таке втручання (особливо за раннього запобігання), як зазначалося, соціальне корисне, часто потрібне і, в усякому разі, продуктивніше, ніж безпристрасне чекання розв'язки. З іншого ж боку, конфлікт часто розглядають (і не без підстав) як приватну справу сторін. З позицій гуманізму та невтручання в чужі справи нав'язувати своє рішення, а тим більше - змушувати сторони до згоди або до певної поведінки - неетично і неправомірно. Тому і виходить, що втручання в конфлікт (а запобігання - одна з форм втручання) можливе лише тоді, коли конфлікт переростає межі особистих (групових) відносин і стає за ступенем інтенсивності су-спільно значущою подією.
   Запобігання конфлікту полягає у впливі на його елементи, учасників, мотиви їх поведінки, використовувані сили та засоби. Тому,
   залежно від характеру конфлікту, запобіжна діяльність може бути дуже різноманітною. Зупинимося на деяких її аспектах.
   Найефективнішою формою запобігання конфлікту є усунення його причин. Ця діяльність можлива на різних рівнях.
   У психологічному й індивідуальному плані усунення причин конфлікту тісно пов'язано з впливом на мотивацію учасників і припускає висування контрмотивів, які б заблокували первинні агресивні наміри конфліктуючого учасника. У юридичному конфлікті таку профілактичну роботу можуть проводити органи прокуратури, міліції, громадські організації.
   Суб'єкти конфлікту, якщо вони розуміють його безперспективність або недоречність, перебудовують свою поведінку таким чином, щоб уже не стільки досягти первісної мети, через яку виник конфлікт, скільки знизити соціальну

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>