ення, яке задовольняє обидві сторони, здатна в деяких випадках зумовити зміну спрямованості конфлікту. Це означає не лише заміну предмета та мотиву протистояння сторін, але іноді й заміну самих учасників. У судовій практиці з цивільних і трудових спорів така ситуація зустрічається часто.
   Часто трудові й цивільно-правові спори переростають у сутяжництво, склоки, що тривають роками. Давно вже немає предмета конфлікту, змінився і склад керівників установи, які приймали спірне рішення, а скаржники все домагаються зміни ситуації на свою користь, не звертаючи уваги на вимоги закону.
   Великий і гострий соціальний конфлікт здатний викликати кризовий стан системи та в кінцевому підсумку зумовити її руйнування чи загибель. Власне, йдеться про революційні зміни в суспільстві.
   Кризу пов'язано з деформаціями в системі цінностей суспільства, руйнуванням інститутів влади, управління, обслуговування населення, з виникненням аномії (тобто ігноруванням правових і моральних норм) і порушенням сформованого порядку взаємин між людьми. По суті, саме таку картину ми спостерігали на початку 90-х pp. в українському суспільстві.
   Запобігти виникненню конфлікту, звичайно, розумніше й корисніше як із соціального, так і з індивідуального погляду. Тому на запобігання конфліктам спрямовано великі зусилля суспільства й держави. В основному це пов'язано з кримінальними конфліктами, що загрожують життю, здоров'ю, майну громадян, суспільним інтересам і цінностям. У 90-і pp. у нашій країні, та й у деяких інших європейських країнах, почали звертати серйозну увагу на запобігання міжнаціональним і міжконфесійним конфліктам. Щоправда, цей напрямок державної діяльності набув загальновизнаного значення вже порівняно пізно - коли міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти розгорнулися повною мірою. Запобіганню міждержавних конфліктів постійно приділяють увагу

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>