ти стрибкоподібний, часом вибуховий характер. Зрозуміло, що сторони часто зовсім не «симетричні» в своїй поведінці і, зазвичай, одна з них активніша або агресивніша, хоча не обов'язково, що це саме злочинець.
   Істотно те, що динаміка кримінальних інцидентів характеризується не просто зміною інтенсивності конфліктних дій, а й якісними змінами в природі самого конфлікту. За переходу на стадію образ і фізичного насильства зазвичай відбувається відтискування первісного предмета конфлікту, пов'язаного з тими чи іншими приватними проблемами, на другий план, і домінуючою темою стають суперечності в особистих взаєминах, яких раніше не було, - «персоналізовані» суперечності. Конфлікт завдяки дії певних внутрішніх механізмів переростає в глибшу й важчу колізію. Які ж ці механізми?
   Аналізуючи хід перебігу кримінальних інцидентів, можна звернути увагу на ключові механізми ескалації. Насамперед сам «переговорний процес» у конфліктах зазвичай дуже короткий і, головне, становить собою зіткнення непримиренних позицій, тобто характеризується безкомпромісністю. Спроб домовитися і знайти взаємоприйнятне рішення в таких випадках зазвичай немає. Кожна вимога або прохання викликають рішучу відповідну конфліктну дію. Але, як відомо, певні поступки в ході переговорів часто є тим засобом, що може загальмувати конфлікт.
   Крім того, спроби висловити свою позицію в конфлікті, переважно, здійснюють з неприхованою ворожістю. Ця ворожість виявляється в тоні, яким висловлюють вимогу або відмову, в агресивній позі, виразі обличчя. У такий спосіб «переговорне повідомлення», покликане бути проявом позиції сторін, стає фактором, що поглиблює сформовану проблемну ситуацію і переводить її в план особистого протистояння, конфлікту амбіцій, самооцінок. У цьому змісті провокаційну роль відіграють погрози. Призначені примусити іншу сторону поступитися власним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>