чні й соціальні «я» суб'єктів, їх самолюбство, самооцінка, захисні механізми. Аналогічно деякі «об'єктні» конфлікти також можна віднести до категорії персоналізованих. Типовим є випадок, коли хтось намагається затримати суб'єкта, який порушує громадський порядок або чинить інші протиправні дії. Об'єктом розбіжностей фактично є сам затримуваний, який захищає право на власну автономію.
   Динаміку ситуативних конфліктів, їх розвиток від моменту виникнення до завершальних насильницьких дій проаналізовано в незначній кількості емпіричних досліджень. Дослідження такого роду, які випливають із самого предмету дослідження, практично не можна провести шляхом безпосереднього спостереження розвитку конфлікту. Вони завжди спираються на матеріали конкретних кримінальних справ або, у крайніх випадках, інших документів, що зафіксували ці події. Такі справи, однак, не дають одразу ж прямої картини подій. Дослідник змушений по часточках відновлювати фабулу конфлікту, порівнюючи різні документи справ (переважно різні пояснення, отримані в ході дослідження).
   Д. Лакенбілл, який вивчав конфлікти, що завершувалися вбивством, довів, що такі конфлікти мають у середньому шість стадій розвитку:
   1) майбутня жертва ображає злочинця чи не підкоряється його вимогам;
   2) злочинець інтерпретує ці дії як ворожі;
   3) жертва відповідає викликом або фізично атакує злочинця;
   4) жертва не підкоряється виклику або фізично атакує злочинця;
   5) сторони вступають у фізичне зіткнення або досягають «робочої у годи»;
   6) сторони продовжують протиборство і знову вступають у боротьбу.
   Р. Фалсон і X. Стедмен, проаналізувавши розвиток конфліктів, що передують різним типам тяжких насильницьких злочинів, установили їх динаміку, яку складають вісім послідовних етапів: 1) різні «атаки» (образи, обвинувачення, штовхання тощо); 2) спроби впливу (прохання, домовленості,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>