м каменем перших радянських теоретиків права. В цілому, розвиток соціолого-юридичного підходу цілком природно пішов прокладеним раніше руслом, формуючи специфічний напрям дослідження, який насамперед був пов'язаний зі сферою реалізації вже прийнятого законодавства. І лише наприкінці 80-х років XX століття, незважаючи на неминучу обмеженість і деформованість цього підходу в радянський період, вітчизняна юридична соціологія як науковий напрям дослідження цілком оформилась у певний елемент структури усієї юридичної науки - в правову науку, що вивчає
   право як динамічний юридичний інститут у його соціальному прояві, в контексті соціальних зв'язків, з метою пізнання його внутрішніх, онтологічних якостей та закономірностей. При цьому сформувалися три основні проблемні напрями дослідження в сфері соціології права: 1) соціальна обумовленість права; 2) соціальний механізм дії права; 3) ефективність дії законодавства та правозастосовної діяльності. Разом з тим, не слід скидати з рахунків і те, що становленню та удосконаленню соціології права сприяли: підтримка громадською думкою проблематики соціолого-юридичних досліджень, а також суб'єктивний фактор - наявність групи вчених, які спеціально займаються систематичною розробкою проблем, поширенням знань і пропагандою завдань соціології права.
   Історія соціолого-юридичних досліджень права в рамках юриспруденції є свідченням того, що проблематика соціології права розроблялася зусиллями юристів і була спрямована на приріст саме юридичного знання. Юристи не підміняли собою соціологів, а проводили соціально-правові дослідження крізь призму категорій правознавства, з метою оптимізації власне правового регулювання. Безумовно, для вивчення мінливої правової реальності з позицій юридичної соціології необхідна насамперед юридична компетентність, яка дозволяє зрозуміти природу права, пізнати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>