соціальну інтеграцію і гармонійну дію загальних цінностей. Якщо функціоналісти і звертали увагу на конфлікт, то розглядали його як патологічне явище, а не нормальний стан будь-якого здорового соціального організму.
   У 1950-1960-і роки деякі соціологи, що спиралися на ідеї К. Маркса та Г. Зіммеля, намагалися відродити теорію, яку вони назвали «теорією конфлікту». Маркс, як відомо, свого часу запропонував дихотомічну модель соціального конфлікту, згідно з якою все суспільство поділено на два основних антагоністичних класи, що захищають інтереси праці та капіталу. К. Маркс стверджував, що конфлікт зумовлює трансформацію суспільства. Г. Зіммель відмовився від дихотомічної моделі, він вважав, що конфлікт має позитивні функції, сприяючи соціальній стабільності, підтримці наявних груп і спільнот.
   Л. Козер, розвиваючи концепцію Г. Зіммеля, стверджував, що конфлікт виконує важливу функцію в складних плюралістичних суспільствах. Він зазначав, що так звані «перехресні конфлікти», коли союзники в одному питанні, тобто по одній вісі протиріч, є противниками по іншій вісі, як правило, запобігають виникненню небезпечніших конфліктів. Складним суспільствам притаманно сполучення багатьох інтересів і конфліктів, що й утворює врівноважений механізм, який запобігає нестабільності.
   Р. Дарендорф також припускав, що конфлікти перехресні й не збігаються. На відміну від К. Маркса, він стверджував, що основний конфлікт у межах всіх соціальних інститутів більше торкається розподілу влади й авторитету, ніж капіталу, і що саме відносини панування й підкорення зумовлюють виникнення антагоністичних інтересів.
   Д. Локвуд поглибив запропонований марксистами розподіл на «системний» та «соціальний» конфлікт. Системний конфлікт, за Д. Локвудом, виникає тоді, коли немає гармонії між різними соціальними інститутами: наприклад, коли дія в межах політичної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>