ого суспільства в цілому, як необхідна умова підтримання соціального порядку. Перевари цього підходу до розуміння соціології права полягає насамперед у тому, що соціально-правова реальність розглядається в ній у визначеному контексті - в контексті і сучасності, і постсучасного розвитку, що дозволяє виключити філософські спекуляції на тему про «суспільство взагалі» із трактування предмета соціології в цілому, соціології права зокрема.
   По-четверте, соціологія права констатує не тільки власне реєстр специфічної проблематики, теоретичну сферу, а й досить складний комплекс питань, які належать до методології, методики і техніки дослідження. Зрештою, слід також відзначити її внутрішню диференціацію, яка проходить по лінії саме соціології. Інакше кажучи, структурна диференціація соціології права пов'язана зі структурою суспільства і багатоманітністю об'єктів соціологічного пізнання. Суспільство (особа, сім'я, народ, влада, держава та ін.) є критерієм внутрішньої диференціації. Крім того, соціологія права, як і соціологія в цілому, підрозділяється, з одного боку (за характером досліджень), на емпіричний і теоретичний рівні пізнання, а, з іншого (за цілями і завданнями досліджень), - на фундаментальний і прикладний аспекти дослідження. Зміст структури соціології права визначається розвиненістю теоретичних і методологічних засад усієї соціологічної науки.
   По-п'яте, соціологія права займається пізнанням права як соціального інституту, який виражає нормативну структуру суспільного життя, вивченням типу соціального конструювання права, його відносності та відповідності соціальному оточенню конкретної групи в конкретній історичній ситуації перш за все для того, щоб давати соціотехнічні рекомендації, які дозволили б здійснювати раціональні та ефективні перетворення соціальної дійсності.
   Таким чином, розглянуті методологічні засади

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>