припадає на період стабільного розвитку соціальних систем, а позитивний його ефект стає очевидним у моменти переходу до принципово іншого типу суспільства, Іншої правової доктрини, при зміні систем законодавства.
   Специфіка «соціології злочину» полягає також і в тому, що вона вивчає «фактичні злочини», на відміну від «юридичної злочинності».
   У конкретно-історичних умовах життя наявне законодавство завжди закріплює в кінцевому випадку вигідний пануючій групі (класові) правовий порядок, формальний соціальний статус, які офіційно визнаються.
   Існує погляд, що нові класи, які формуються у вигляді пануючих індивідів, не можуть виникнути й стверджуватися інакше ніж шляхом «фактичних злочинів», тобто форм насильства, не врегульованих законом, які в юридичному значенні не є злочинними.
   Відмінною ознакою «фактичних злочинів» є те, що вони завжди були і є (в історичній ретроспективі (перспективі) засобом «первинного класоутворення». Діючою особою у фактичному злочині виступає не обов'язково посадова особа як офіційна одиниця в , системі державних чи суспільно-політичних органів, а просто індивід, який фактично користується і володіє матеріальними благами, фінансовими засобами, людьми, тобто керівник, домінант. У ряді випадків фактичний злочин може виникнути насамперед на основі неформальних відносин між посадовою особою і виконавцем (або між посадовими особами). Саме неформальні відносини (тобто не врегульовані законом) наділяють таких Індивідів новими функціями, властивостями, формуючи їх специфічну, особливу соціальність.
   Особлива соціальність керівників-домінантів заявляє про себе, коли вони здійснюють такі «фактичні злочини»: а) анонімне насильство; б) репресії; в) насильство в «тіньовій економіці»; г) насильницьке переселення людей.
   Наприклад, якщо суддя, прокурор, слідчий на свій розсуд звільняють від відповідальності

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>