. В ситуації, що склалася, важко пояснити, чому, наприклад, діяння, яке вважають злочином у одній країні, не кваліфікують як таке в іншій. При вказаному трактуванні зміст поняття злочину «ховається» за тип і форму конкретно-історичної системи законодавства. І Іодібне маскування дозволяє не надавати значення тому, що інтерпретація вини, суспільної небезпеки, протиправності в багатьох країнах і типах суспільств суттєво відрізняються. Головне - ігнорується той факт, що перелік складів «юридичного» злочину, особливості їх застосування до вчиненого діяння виявляються відданими на «розсуд» законодавця, який практично перебуває поза критикою, реалізуючи волю класу чи групи, яка стоїть біля влади. Між соціальними реаліями й законом виникають суперечності через волюнтаризм (законодавця) і намагання розв'язати будь-які соціальні проблеми, в тому числі суто економічні, за рахунок насамперед кримінально-правової заборони без попередніх соціологічних досліджень самих явищ, процесів і т. п.
   Своєрідність соціологічного погляду на юридичне життя виявляється тоді, коли вчені починають розкривати тіньову, тобто неврегульовану законом сторону антисуспільних (антисоціальних) проявів. Ця вимога стосується й аналізу злочину. Соціолог начебто «заглядає» за офіційну законодавчу ширму явища злочину, щоб у повному обсязі зрозуміти його об'єктивну природу. Ось чому для з'ясування генетичних витоків злочину не можна залишатися тільки на ґрунті закону. Правильно, на наш погляд, М.І. Ковальов констатує, що сутність злочину треба шукати поза правом. Вихід за межі законодавства забезпечує соціально-філософське, соціологічне охоплення цього явища. Але сам злочин як явище визначається тільки кримінальним законом, так як інакше воно перестає бути самим собою.
   Для сучасного розвитку «соціології злочинності» притаманна потреба її розмежування насамперед

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>