альний тип обличчя тощо), які передаються в спадок із покоління в покоління як явище атавізму. Немає сумніву в тому, що органічний і психічний атавізм, який досліджував Ч. Ломброзо, безперечно наявний у багатьох аномаліях злочинців, але вбачати природу злочинності лише в атавізмі - явно односторонній підхід, оскільки з поля зору дослідника можуть випасти злочини групові, випадкові, злочини в політичній сфері, в середовищі «білих комірців» тощо.
   Кримінальний закон, що діяв у той час, не розрізняв також, як і сьогодні, наприклад у Нідерландах, осіб, які вчинили злочини (осудних суб'єктів), і неосудних (хворих осіб), що вчинили аналогічні діяння. Останніх визнавали невинуватими в процесуальному порядку.
   Феррі, Дюркгейм та Інші соціологи й кримінологи, суворо критикуючи антропологізм Ломброзо, все ж не виключали впливу на злочинність біологічних і фізіологічних факторів, однак тільки в сукупності з соціальними.
   Прибічники концепції соціальної природи злочинності пов'язують появу й розвиток злочинності з соціальними умовами життя: рівнем функціонування соціальних інститутів, наявністю можливостей для самореалізації індивідів у суспільстві, проблемою доступу до культурних цінностей і суспільних благ для досягнення поставлених цілей, розвитком політичних свобод і змістом виховання людей. Наприклад, Ф. Ліст основними соціальними умовами розвитку злочинності називає бідність і злидні, тому головним напрямом боротьби зі злочинністю визначає потребу ліквідації економічної нерівності та поліпшення становища трудящих. І. Тейлор, П. Уол-тон, Дж. Янч основну причину злочинності вбачали в буржуазному ладі, де не вважають злочином експлуатацію людей, агресивні війни, вбивства, а акцентують увагу лише на пограбуваннях, крадіжках, махінаціях, які, на їхню думку, є просто «бунтом проти системи». Е. Дюркгейм підкреслював, що злочинність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>