сеналу профілактичних дій та порядку їх впровадження.
   Зрозуміло, що кримінологічна профілактика, як і будь-яка профілактика, мусить спиратися на науково обґрунтований прогноз. При цьому сама профілактика повинна бути поділена на загально-соціальну та індивідуальну. Відповідно і методики прогнозування мусять бути як загальносоціальними, так і індивідуальними.
   Починаючи з 70-х років XX ст., вітчизняні кримінологи приділяли значну увагу створенню методик індивідуального кримінологічного прогнозування. Ще в 1974 році в монографії «Преступное поведение. Социальные и психологические черты» С. А. Тара-рухін розглянув загальнотеоретичні питання прогнозування злочинної поведінки та її мотивації. Він розробив також типологію неповнолітніх правопорушників.
   На нашу думку, найкращим продуктом цього наукового пошуку стали методики, створені колективом авторів науково-дослідної лабораторії при КВШ МВС СРСР на чолі з А. П. Закалюком.
   І сьогодні триває творчий пошук, спрямований на створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування, який спирається на теоретичні засади, сформульовані віце-президентом кримінологічної асоціації України, академіком Академії правових наук А. П. Закалюком. Зазначимо їх.
   1. Однією з найважливіших форм реалізації прикладної функції кримінології є індивідуальне кримінологічне прогнозування, на якому ґрунтується процес індивідуальної профілактики.
   2. Тривалий час основними методологічними підходами, на базі яких розроблялися методики індивідуального кримінологічного прогнозування, були:
   - клінічний підхід;
   - детерміністський підхід;
   - еталонний підхід. 3. Ці підходи в процесі індивідуального кримінологічного прогнозування обумовлювали стандартний набір таких недоліків:
   а) низький рівень достовірності прогнозу;
   б) громіздкий його інструментарій;
   в) складний інструментарій прогнозу.
   4.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>