рошей або до їх вимагання та шантажу.
   Третій - ритуалізм. Цей шлях включає відмову від фінансового успіху, або різке зниження його суб'єктивної значимості. Але тут зберігається вірність соціальне схваленим засобам дії. Наприклад, кінцева мета організації може бути недоречною для багатьох її службовців - чиновників, клерків. Замість цього вони культивують засоби своєї діяльності, роблять фетиш із процедур управління та канцелярщини.
   Четвертий - ретритизм - «відмова від суспільства». На цьому шляху люди відмовляються як від цілей, що їх пропонує культура, так і від схвалених суспільством засобів їх досягнення і не замінюють їх новими нормами. Алкоголіки, наркомани, бродяги тощо залишаються у суспільстві, але «не з ним».
   П'ятий - повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цілі та засоби, пропоновані суспільством, та замінюють їх у своїх інтересах новими нормами. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими ідеологіями. Радикальні соціальні рухи дають добру ілюстрацію цього типу адаптації до соціальної реальності.
   Зауважимо, що враховуючи актуальність проблеми девіантної поведінки, її розв'язанню присвятила свої праці значна кількість учених різних галузей наук гуманітарного циклу. Внаслідок такого широкого наукового пошуку утворився ряд напрямів розв'язання цієї проблеми. Така ситуація дозволила поглянути на проблеми девіантної поведінки під різними кутами зору, оптимально висвітливши багатогранність цієї проблеми. Наведена вище таблиця, що її запропонував Дж. Смелзер, структурно чітко демонструє як самі напрями, так і їх суть. Тому ми зупинимося на аналізі аспектів, що мають вагоме значення при розв'язанні проблем, які становлять предмет кримінології та соціології права.
   1. Існуючі теорії девіантної поведінки стали методологічним базисом при розгляді одного з фундаментальних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>