нів «девіант» та «делінквент» у кримінологічному значенні. Зокрема, ми вважаємо, що з поняття терміна «девіант» слід вилучити відхилення щодо нормативної системи права, тобто делінквентні відхилення; відповідно - з поняття «делінквент» вилучити відхилення щодо кримінального права.
  
   Тоді поняття цих термінів не будуть перетинатися, що обумовить їх чітке розмежування. Надалі ми використовуватимемо ці терміни саме в такому розумінні. До того ж запропонована зміна меж понять цих термінів полегшує розв'язання проблеми типологій девіації, враховує наявність позитивних девіацій, про які йшлося вище. Такий підхід також дає змогу говорити про краще категорійне забезпечення розгляду проблеми формування особи, схильної до вчинення злочину. Генезу становлення особи цього типу можна описати ланцюжком «девіант» - «делінквент» - «злочинець». Тепер є можливість говорити про закономірності взаємозв'язків між цими типами поведінки. Практично цей процес виглядає так: якщо особа, яка вчиняє девіантні дії, не дістає оцінки цим діям із боку суспільства, а відтак і не підпадає під вплив санкцій, згодом доходить висновку, що такі дії нормальні. Більше того, відбувається коригування системи цінностей з автоматичним вилученням тих, які захищали порушені норми. На цьому етапі девіант відкидає цінності нижчого порядку, адже в нього вже формуються сумніви щодо справедливості системи цінностей суспільства в цілому. Надалі він починає вчиняти делікти, поступово перетворюючися в делінквента. І якщо суспільство знову не реагує на такі його дії, або реагує неадекватно, він знову переглядає власну систему цінностей з вилученням вагоміших цінностей суспільства, ніж це було у випадку з девіантом. Він, по суті, доходить хибного висновку, що жодна цінність, декларована суспільством, і відповідна норма, що її захищає, недоцільні й несправедливі, якщо вони

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>