лення, мало хто звертався до суду для захисту своїх прав. Суд у буденній свідомості пов'язували з кримінальними справами та розлученнями. Члени суспільства здебільшого не мали соціального досвіду правового захисту, погано знали свої права і свободи.
   У мотивації правомірної поведінки членів тоталітарного суспільства переважала звичка пасивного виконання певних правових норм, яка доповнювалася страхом юридичної відповідальності. Розвинута внутрішня потреба в правовому регулюванні соціальних відносин не була потрібна ані тоталітарному суспільству, ані самому індивідові - «гвинтику». Сьогодні українці, що належать до різних соціальних груп і верств населення, починають вчитися жити й діяти «не за правдою, а за правом». Життя свідчить, що це навчання й надалі буде нелегким. У ситуації кризи законності, порушення прав громадян, низької правової культури посадових осіб і громадян складно формувати уміння і навички користування нормами права, але «дорогу подолає той, хто йде». Деякі кроки в напрямі зміцнення соціального статусу закону і права вже роблять. У суспільстві формуються навички ситуативної правомірної і законослухняної поведінки, пов'язаної із застосуванням норм податкового, цивільного, адміністративного права. Суспільне-правова практика включених у ринкові відносини різного рівня власників, управлінців, політиків спонукає їх не лише знати правові норми, а й уміти їх застосовувати. Можливо, мотивація їх правомірної поведінки не містить у собі усвідомлення суспільної потреби дотримання закону. Вона може бути обумовлена вузькокорисливими інтересами, страхом перед юридичною відповідальністю, але в них уже є усвідомлення власних прав і вміння їх захистити.
   За переходу від суспільства, де право розглядали як тимчасове явище, до правового, неможливо розраховувати на миттєву перебудову свідомості та поведінки людей.
   Нові

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>