ного закону. Значно меншою мірою закон сприймався в іншій іпостасі, як такий, що дає права, правомочності, гарантії. І це попри те, що саме в цій якості закон охоплював досить значну кількість взаємодій у суспільстві. Можна ще додати, що в правосвідомості домінували уявлення про закон як про «правила, які не потрібно порушувати».
   Нині відбувається повільна зміна уявлень про право серед різних категорій населення. Розуміння закону як імперативу доповнюється усвідомленням того, що право і закон - це регулятор значної кількості відносин у суспільстві: між верствами, групами, організаціями, конкретними індивідами в різних сферах життєдіяльності. Як результат - починає формуватися інша модель правосвідомості та правової поведінки.
   Правові знання, інформованість про норми різних галузей права, про діяльність органів юстиції складають лише одну грань правосвідомості, на основі якої не можна дати повної характеристики правосвідомості будь-якої соціальної верстви, групи, окремого індивіда. Крім вказаних знань, правосвідомість включає ставлення до різних правових явищ: до права в цілому, його принципів, ідей, вимог конкретних норм права, діяльності законодавчих і правоохоронних органів, законності і т. ін. По тому, як ставляться громадяни до права (як до чогось потрібного чи чужого, реального чи уявного), можна скласти враження про соціальний престиж права в суспільстві. Певне ставлення до права й закону входить в мотивацію правової поведінки людей. Важливо не лише читати і знати, а й поважати кримінальний кодекс, і не лише кримінальний. І не тільки виражати повагу до закону, а й орієнтуватися на правові норми. Оцінка правових явищ, думка про них характеризують якісний стан правосвідомості окремого індивіда, групи чи суспільства. Домінанта позитивних чи негативних оцінок права й закону детермінує тип правосвідомості.
   Оскільки

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>