в цьому прикладі ілюструє суб'єктний та об'єктний виміри самості. Те, що стосується очікування інших людей щодо студента, є його «мене». Його реакція на ці експектації - це його «я».
   Коли людина визначає напрямок своїх дій, вона припускає двоїстий підхід - від «я» та від «мене». І поведінка людини є результатом внутрішнього потягу та взаємодії між двома постатями самості. Звичайно, перед тим, як розпочати дію, «я» бере до уваги «мене», але іноді поведінка буває спонтанною, імпульсивною та непередбаченою. Тобто «мене» не завжди стримує імпульсивне «я».
   У цілому концепція Міда щодо самості виходить із того, що «я» рухає поведінку людини, тоді як «мене» - спрямовує її. Водночас Мід стверджував, що ключовою умовою розвитку самості є здібність користуватися мовою. Проводячи внутрішню розмову, звертаючись до себе самої та відповідаючи самій собі, людина викликає в собі такі ж почуття, як і в інших людей. Вона, наприклад, часто запитує себе: «Якщо я хочу, щоб ця особа відреагувала таким-то чином, що для цього потрібно? Що спонукало б мене діяти таким чином?».
   Інакше кажучи, для Міда мислення - це внутрішня розмова, в якій знаки, особливо мовні, дозволяють людині відтворювати зовнішній світ у своєму внутрішньому світі.
   Згідно з Мідом, діти, зазвичай, проходять три стадії розвитку самості: стадію імітації, стадію гри (в когось) та стадію ігор (за правилами).
   На першій стадії - імітації - діти віком до трьох років імітують людей з їх оточення без розуміння того, що вони роблять. Наприклад, дитина може робити вигляд, що вона мов би «читає» книжку, хоча читати ще не вміє. На цій стадії вона ще не виконує ролі, але готується сприймати стани інших людей і діяти так, як діють вони. Тому ця стадія є також підготовчою до сприйняття соціальних ролей.
   На другій стадії - «гра в когось», так би мовити, акторська гра, - діти грають у

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>